Українська етнічна спільнота - Видавництво "Яніна", офіційний сайт

Перейти к контенту

Главное меню:

Українська етнічна спільнота

каталог > Books teka

Українська етнічна спільнота: етногенез, історія, етнонімія

Обсяг: 304 стор.
Формат: 60х84\16
Оправа: м
`яка обкладинка
ISBN 978-966-8545-78-8

 

  Планується дод. наклад

 

Анотація

Категорія: "Етногенез", "Eтнографія"

У книзі висвітлюється тема походження українського народу, в тому числі об’єктивні причини, передумови виникнення, механізми формування та етапи його становлення, а також визначається час завершення українського етногенезу. В другій частині розглядається історія українського етносу в середньовічно-ранньомодерні часи, включно з "темними віками" української етнічної історії у післямонгольський період, етнічний ренесанс кінця XVI – початку XVII ст. та перші спроби українського націєтворення, козацтво як етнокультурне й етнополітичне явище і пов’язана з ним найбільша трансформація в історії нашого народу. Предметом спеціального дослідження є також історія української етнонімії, яка ховає чима-ло несподіванок, включаючи зміну українцями самоназви (з "русини" на "українці"), та інші цікаві наукові проблеми.
Книга розрахована на науковців – етнологів, істориків, археологів, філологів, студентів, освітян та всіх, кого цікавить етнічна історія України.

 
 

Зміст

Передмова
ЕТНОГЕНЕЗ УКРАЇНЦІВ

Розділ 1.  Теоретико-методологічні основи та понитійно-термінологічні аспекти дослідження етногенезу українців
Розділ 2. Українська етногенетична ніша
Розділ 3. Етнокультурна ситуація на слов’янських землях України на час утворення Київської Русі та в давньоруський період
Розділ 4.  Етнічна ситуація на слов’янських землях України в давньоруський період. Формування українського етносу

ОСНОВНІ КОНТУРИ ЕТНІЧНОЇ ІСТОРІЇ УКРАЇНЦІВ У СЕРЕДНЬОВІЧНУ І РАННЬОМОДЕРНУ ЕПОХИ

Вступ
Розділ 1.  Стан заселеності українським населенням Центрально-Східної України після монгольського завоювання, у зв’язку з проблемами етнічної історії українців
Розділ 2.  Етнополітична й етнічна ситуація в Україні від монгольського завоювання до ранньомодерних часів
Розділ 3.  Феномен українського козацтва  та його роль в етно-національній історії України
Розділ 4.  Загальноукраїнська етнонімія, як індикатор динаміки української етнічної історії з кінця середньовіччя до новітніх часів

Висновки. Summary Покажчик.

 
 

  Передмова

У більшості народів, які складають основи відповідних націй, панують не наукові, а ідеологічно обумовлені версії їх походження. І національні еліти, ініціюючи виникнення й поширення цих версій, виходять з власних прагматичних інтересів. Це не означає, що об’єктивних, доведених суто науково, з дотриманням історичних фактів, концепцій етногенезу цих народів не існує взагалі. Просто вони у більшості перебувають на маргінесах суспільної думки, не користуючись популярністю як політиків та інтелектуалів, так і широкого загалу. Так склалося у більшості європейських країн. Цікавою є ситуація з версіями етногенезу білорусів та росіян у Білорусі й Росії. Там і досі панує відома нам із радянських часів концепція так званої "давньоруської народності", як спільної колиски, з якої вийшли росіяни, українці і білоруси, хоч причини, які змушують триматися за неї лукашенківську і путінську верхівки, є різними (у першої це – маріонетковість стосовно Росії, у другої – великодержавницькі потуги). В країнах Прибалтики, навпаки, дістали поширення національно-націоналістичні версії походження литовців, латишів та естонців. Україна в цьому відношенні не є винятком, ідеологія тут теж диктує свої умови при творенні концепцій етногенезу українців. Проте ситуація у нас складається вельми своєрідна.


Проблема походження українського народу завжди була і актуальною, і непростою. Актуальність та трудність її вирішення зумовлювалися головним чином усе тими ж політико-ідеологічними чинниками, які раніше працювали переважно саме в антиукраїнському руслі. Разом з тим із відновленням української державності проблема теж не стала більш однозначною й простою. Річ у тім, що особливість політичної ситуації, коли в Україні не перемогли остаточно ані національні українські, ані антинаціональні проросійські сили, спричинила співіснування і громадський резонанс двох контроверсійних версій походження українців. Патріотична версія, що існує в кількох варіантах, проголошує народження українського етносу ще до епохи Київської Русі. Найрадикальніші відносять цю подію до часів трипільської культури, коли ще й слов’ян як окремої спільноти не існувало. Поміркованіші автори намагаються витримати принцип науковості і доводять, що український етнос виник у середині І тисячоліття н.е. Представники протилежного угруповання, назвавши "давньоруську народність" такими розпливчатими термінами, як "відносно єдина східнослов’янська спільність", "давньоруська етнокультурна спільність" та ін., а дехто й зберігши колишню назву, продовжують вкладати в них старий зміст та доводити, що український народ виник аж після монгольського завоювання, яке, мовляв, привело до відокремлення України від решти Русі. Візьмемо на себе сміливість твердити, що обидві версії однаково далекі від дійсного стану речей, і зумовлені вони винятково політико-ідеологічними чинниками. Разом з тим унікальність української ситуації, коли патріотичні й антиукраїнські сили перебувають у стані певної рівноваги, дає можливість справді по-науковому дослідити проблему походження українського народу. Тим більше, що вказана особливість політичної ситуації в Україні є причиною того, що об’єктивна версія українського етногенезу, знову ж таки об’єктивно, вигідна українцям. Адже вони, складаючи в Україні абсолютну більшість, і досі перебувають на становищі утисненої меншості. І якраз проявом цього є досить сильна позиція, яку й досі займають у нас прихильники так званої "спільної колиски", які фактично відстоюють позицію підпорядкованості українців "старшому братові", зокрема, в етногенетичній площині. Крім того, всяка патріотична, але необ’єктивна версія етногенезу українців дуже послаблює українську позицію, робить її вразливою, оскільки правда про наше історичне минуле все одно рано чи пізно проб’ється на поверхню, й її тоді зможуть використати антиукраїнські сили, трактуючи як самі того забажають та завойовуючи на свій бік численний індиферентно налаштований загал.


Тому у своєму дослідженні ми намагалися дотримуватися максимальної, підкріплюваної фактами об’єктивності (наскільки це можливо, адже повністю відстороненим від ідеології не може бути ні один науковець). До речі, автор даної книги ніколи б не взявся за наукове дослідження такої цікавої наукової проблеми, як етногенез та етнічна історія українців, якби це унеможливлювалося ідеологічними чинниками. Адже підганяти факти під певні ідеологеми є дуже нецікавим з погляду науковця заняттям. На користь того, що авторові якоюсь мірою вдалося наблизитися до розуміння об’єктивних процесів формування українського народу свідчить те, що ні одна його стаття на означену тематику не була надрукована в обох "удільних" відламках колись єдиної "Київської старовини": і новітня "Київська сторовина", і "Пам’ять століть" виступили єдиним фронтом проти "єретика". У першій , контрольованій адептами "спільної колиски", мене, судячи з усього, мають за українського націоналіста, а в другій, що перебуває в руках українських патріотичних сил, вважають, мабуть, за російського шовініста (хоча причину відмови ніде чітко так і не вказали). А правда, як відомо, завжди знаходиться десь між крайнощами.

Актуальність вивчення етногенезу українців підсилюється тим, що й досі українська наука не створила базованої на фактах задовільної версії походження українського народу. Ми маємо лише напрацювання вчених кінця ХІХ – початку ХХ ст., деякі наукові досягнення другої половини ХХ ст., а також кілька патріотичних, проте бездоказових варіантів версії походження українського етносу, а паралельно – модифіковану відповідно до нових умов, переважно за рахунок введення нових термінів, радянську концепцію "спільної колиски". Практично не виявленими лишаються причини, що зумовили появу українського етносу, не встановлено, коли ж конкретно починається етногенез власне українців, не розкрито механізми етногенетичного процесу, що привели до появи на історичній арені українського народу. Так само не визначені етапи становлення українського етносу, а також чіткі ознаки, які б вказали на час, коли даний етнос уже можна вважати таким, що відбувся. Всі ці завдання й постали перед автором у процесі дослідження, їх він і намагався вирішити в пропонованій книзі.
А робота над нею була не тільки цікавою, але й повною несподіванок. Скажімо, приступаючи до вивчення українського етногенезу, автор був переконаний, що він знайде в Давній Русі чи то українців, чи то давньоруську народність. Яким же було здивування, коли ні того, ні того там не виявилося. І немалих зусиль потрібно було для вияснення дійсної етнічної ситуації, що існувала на заселених слов’янами землях України в давньоруський період та встановлення типології етнічних спільностей, що там існували.


Перша частина даної книги, присвячена етногенезу українців, уже виходила в світ. Тому пропонована читачеві версія є певною мірою її прервиданням. Але в неї внесені суттєві доповнення й уточнення, зокрема у площині теоретичних засад дослідження етногенезу. Є певні до-повнення і в розділах, присячених власне формуванню українського етносу.


Друга частина книги присвячена вже етнічній історії українців, яка починається після завершення формування їх як етносу. В ній розглянуто період від монгольського завоювання до початку XVIII ст. включно, хоча у обґрунтованні деяких положень нам довелося вийти за ці хронологічні рамки. Слід зазначити, що етнічна історія українців у цьому часовому інтервалі практично ще не ставала предметом спеціального детального вивчення етнологів. Це, до речі, також корелює зі станом української історіографії так званого литовського періоду історії України, вивченням якого українські історики займаються порівняно мало. Дана обставина складає при вивченні етнічної історії українців в означений період додаткові труднощі, особливо зважаючи на брак джерелознавчої критики та опрацьованості відповідних джерел. Тому в цій книзі теж ідеться лише про основні контури етнічної історії українського народу в пізньосередньовічно-ранньомодерні часи, які ми спробували намітити, аж ніяк не претендуючи на повноту. А виявлення деталей усієї історії українців як етносу від монгольського завоювання до новітніх часів, думається, є справою майбутнього.


Дещо вийшов автор за визначені хронологічні рамки у розділі, присвяченому історії української етнонімії, і, зокрема, самоназв українського народу. Це було необхідно для того, щоб дати завершену картину історії етнонімії українців, оскільки ті, по-суті революційні, процеси в етнонімічній сфері їхнього етнічного життя, що почалися ще в ранньомодерні часи, дістали своє завершення аж у ХІХ–ХХ ст.
Для історії українського народу як етносу в доновітні часи характерний ряд особливостей. Найперше, він належав до етнічних спільнот домодерного типу і вже цим суттєво відрізнявся від сучасного українського етносу. Крім того, він, як і інші народи, упродовж століть не залишався незмінним, а зазнавав різних трансформацій, з яких деякі були дуже значними. От ці трансформації українського народу, як етнічної спільноти саме домодерного типу (з її характерними особливостями) в означений період, ми й намагалися простежити, а також охарактеризувати їх основні риси, суть і напрямки. Наскільки нам це вдалося – судити читачеві.


Несподіванки чекали на автора і при написанні другої частини книги. Скажімо, повним таких несподіванок виявилося дослідження історії загальноукраїнської етнонімії, зокрема побутування і зміна ендоетнонімів (самоназв) українців у означений період, як і етнонімії деяких сусідніх народів, пов’язаної з етнонімією нашого народу.


* * *
Задум пропонованої книги виник ще в середині 1990 х років, коли Ганна Скрипник, тоді молодий керівник щойно створеного Фольклорно-етнографічного центру (реформованого пізніше в Український етнологічний центр) ІМФЕ, у приватних бесідах переконала автора взятися за неї. А далі самі обставини суспільного і наукового життя постійно підштовхували до дослідження етногенезу й етнічної історії українців. У процесі роботи автор завжди намагався радитися з колегами — як етнологами, так і представниками інших наукових галузей: істориками, мовознавцями, археологами, антропологами, фольклористами, мистецтвознавцями, філософами. Цього вимагав сам характер вельми непростої теми, що потребувала синтетичного підходу й використання напрацювань цілого ряду соціогуманітарних наук. Вирішення проблем, які постали в процесі дослідження, відбувалося і за письмовим столом, і на наукових конференціях та семінарах, а також на засіданнях Українського етнологічного центру ІМФЕ, де пропонована робота проходила апробацію в ході кількох обговорень. Але не меншу роль грали й приватні бесіди, консультації та неформальні, проте не менш запеклі й результативні, наукові суперечки. А тому автор вважає приємним обов’язком подякувати всім колегам, які своїми консультаціями, зауваженнями, порадами, доброзичливим опануванням, а інколи й твердим та запеклим відстоюванням протилежної позиції дуже допомогли йому в роботі: Лідії Артюх, Галині Бондаренко, Олені Боряк, Любові Босій, Олегові Бубенку
, Олександрові Васяновичу, Олегові Власюку, Ростиславу Забашті, Леонідові Залізняку, Володимирові Зоценку, Ларисі Карп’юк, Сергію Кончі, Тамарі Косміній, Оксані Косміній, Оксані Кунцевській, Олександрові Курочкіну, Павлу Леньові, Марії Маєрчик, Анатолію Момрику, Олександрові Найдену, Тамарі Ніколаєвій, Анатолію Орлову, Ользі Орловській, Віталію Отрощенку, Юрію Писаренку, Людмилі Пономар, Борисові Попову, Ользі Поріцькій, Павлу Рафальському, Костянтинові Рахну, Петрові Сасу, Сергію Сегеді, Наталі Старченко, Олексію Стрижаку, Костянтинові Тищенку, Орестові Ткаченку, Андрію Томашевському, Тетяні Хмельницькій, Олені Чебанюк, Тетяні Шевчук, Інні Щербак, Віталію Щербаку, Наталі Юсовій, Наталі Яковенко, а також прискіпливим і разом з тим доброзичливим рецензентам, які погодилися прочитати і прорецензувати рукопис праці, давши при цьому цінні поради й зауваження – Володимирові Барану, Софії Гриці та Олександрові Головку. Окремо автор хоче відзначити всебічну допомогу Ганни Скрипник, Григорія Щербія і Наталі Гаврилюк.

Книга містить доволі багато гіпотетичних побудов, що й природно, зважаючи на характер джерел і стан їх опрацьованості. Тому автор свідомий, що вона не позбавлена недоліків та помилок, які будуть виправ-лятися в ході подальшої роботи.

 
 

на початок сторінки

 
 
Пошук на сайті
Назад к содержимому | Назад к главному меню Flag Counter