Хотинська війна - Видавництво "Яніна", офіційний сайт

Перейти к контенту

Главное меню:

Хотинська війна

каталог > Books teka

Хотинська війна

Обсяг: хх стор.
Формат: 70х100/16 (175х245 мм).
Оправа:
тверда палітурка.

ISBN 978-617-604-003-3

 

  Планується дод. наклад

 

Анотація

Категорія: "Річ Посполита".
Темою цієї книги є грандіозний для XVII ст. воєнний конфлікт – Хотинська вій­на 1621?р. між Османською імперією та Річчю Посполитою. На основі історичних джерел окреслено політичні фактори, що спричинили Цецорську битву 1620?р., а також висвітлено її перебіг. Приділено увагу польсько-запорозьким відносинам у контексті підготовки до турецької війни. Розглянуто структуру та чисельність османської армії, польсько-литовських сил, а також війська запорозьких козаків. Встановлено дату початку Хотинської війни, докладно висвітлено як морську фазу цієї війни, так і її сухопутні воєнні дії, насамперед ті, що розгорнулися восени 1621?р. під Хотином. Вивчено особливості поля Хотинської битви, спорудження мостів через Дністер та способи виживання вояків в умовах облоги. Розглянуто питання воєнної тактики сил турецького султана Османа ІІ, польсько-литовської армії під командуванням Я.?К.?Ходкевича та С.?Любомирського, запорожців на чолі з гетьманами Я.?Бородавкою і П.?Конашевичем-Сагайдачним. Детально висвітлено перебіг турецько-польських переговорів та укладення Хотинського миру.  
Для науковців, викладачів, студентів, усіх, хто цікавиться історією.

 
 

Зміст

Розділ  1. На шляху до Цецорської битви 1620 року

1. Польсько-турецькі відносини напередодні воєнного зіткнення під Цецорою. Козацьке питання

Історики про причини Цецорської битви 1620 р.
Козацьке питання у дипломатії Османської імперії та Речі Посполитої
Козацькі чайки на Чорному морі навесні – влітку 1620 р.
Ставка польської влади на запорожців у «зачіпній» війні з турками

2. Цецорська битва

Розділ  2 Плани польсько-турецької війни 1621 р. та сили противників

1. Зростання турецької загрози для Речі Посполитої та воєнні приготування Османської імперії
2. Стратегічні плани, дії та воєнні сили польсько-литовського командування напередодні Хотинської війни

Збройні сили Речі Посполитої напередодні Хотинської битви 1621 р.
Мобілізаційні заходи та підтягнення польсько-литовського війська в район Хотина

3. Структура козацьких підрозділів. Історіографічні версії щодо чисельності запорозьких сил у Хотинській війні

Збройні сили Війська Запорозького
Українська  історіографія про чисельність козацького війська у Хотинській війні 1621 р.
Версії польської історіографії

4. Дані джерел про чисельність запорозького війська під Хотином

Повідомлення про запорозькі сили до 30 тисяч козаків
Яка насправді була чисельність запорозького війська у Хотинській війні 1621 р.?
Реєстр полковників Війська Запорозького на турецьку експедицію під Хотин у 1621?р.
Полковники Війська Запорозького

5. Польсько-запорозькі переговори 1621 р. та політичне рішення козаків взяти участь у війні з турками

Запорозьке посольство до Сигізмунда ІІІ навесні 1621 р.
Козацька рада у червні 1621 р. та запорозьке посольство до корол
я

Розділ  3. Війна на Чорному морі 1621 р.

1. Висвітлення істориками бойових дій на Чорному морі 1621 р.
2. Коли розпочалася Хотинська війна?
3. Розгортання сил османського флоту на Чорному морі 1621 р.

Перекидання османського флоту в пониззя Дунаю
Маневри османського флоту в травні – на початку липня 1621 р.

4. Позиції запорожців щодо участі у морських походах 1621 р. проти турків

Спільний похід донських та запорозьких козаків на Різу

5. Початок морської війни.Удари запорожців по узбережжю Османської імперії

Рейд козацької флотилії на Босфор

6. Запорозько-турецьке воєнне протистояння на морі у липні 1621 р.

Битва у гирлі Дунаю
Битва у Дніпровському лимані
Битва у Керченській протоці

7. Бойові дії запорозького і турецького флотів напередодні та під час Хотинської битви (серпень – початок жовтня 1621 р.)

Битва на Чорному морі у другій половині серпня 1621 р.
Напад запорожців на турецький міст на Дунаї
Бій біля острова Тендра та завершення операцій морської війни

8. Головні підсумки морської війни

Розділ  4. Наближення армії Оcмана ІI до Хотина. Інженерна підготовка театру бойових дій

1. Осман ІІ «біля воріт»: марш турецької армії під Хотин
2. Поле Хотинської битви: розташування та фортифікація військ

Табір польсько-литовської армії
Запорозький табір
Лісовчики
Турецькі позиції

3. Спорудження мостів через Дністер

Розділ  5. Хотинська битва: від спалаху боїв до генерального турецького штурму 28 вересня 1621 р.

1.  Дії запорожців після форсування Дністра

Повернення до влади у Війську Запорозькому П. Сагайдачного
Чи стратили Я. Бородавку під Хотином?

2. Підтягнення запорозького війська та сил королевича Владислава до Хотина

Прихід запорожців під Хотин
Марш війська королевича Владислава до Хотина

3. Перший період битви: широкомасштабна проба сил противників
4. Другий період битви: інтенсивні бої з короткими перепочинками
5. Уроки двотижневих боїв

Значення артилерії у Хотинській битві
Дальність стрільби із гармат (початок XVIII ст.)

7. Випробування голодом та хворобами: проблема продовольчого постачання військ
8. Третій період битви: між пасивною облогою та активними бойовими діями
9. Останні великі турецькі штурми

Штурм турками позицій хотинських оборонців 25 вересня
Генеральний штурм армією Османа ІІ противника 28 вересня


Розділ  6. Завершення бойових дій під Хотином та укладення миру

1. Фактор воєнних підкріплень, що йшли на допомогу захисникам Хотина
Посполите рушення

Донські козаки

2. Продовження бойових дій. Мирні переговори

У пошуках миру: зав’язання контактів щодо початку переговорів між польсько-литовським та османським командуванням
Перша посольська інструкція С. Журавинському і Я. Собеському та переговори польських послів у таборі Османа ІІ
Друга посольська інструкція С. Журавинському і Я. Собеському та результати їхніх переговорів із турками
Аудієнція польських послів у Османа ІІ

3. Статті турецько-польського договору 1621 р.
4. Залишення військами поля Хотинської битви
5. Козацька рада по завершенні війни
6. Грошова винагорода та політико-правові засади воєнної служби запорожців 1621 р.

Версії польської історіографії
Політико-правовий статус запорожців – учасників Хотинської війни
Хотинська донатива
Який був насправді «хотинський заробіток» козаків?


Післямова
Список найважливіших умовних скорочень
Бібліографія
Джерела
Література
Список ілюстрацій
Покажчик

 
 

Передмова
29 травня 1453 р. турки захопили Константинополь, перетворивши його на столицю Османської імперії – Стамбул. Розширюючи свої завоювання на Європейському континенті, вони утвердилися на Балканах і закріпили північний кордон імперії по Дунаю. Над християнськими країнами Європи нависла велика загроза, адже Османська імперія орієнтувалася на постулат безперервної Священної війни проти «невірних» християн, аж до встановлення царства ісламу в усьому світі. Ідучи шляхом завоювань, Османська держава вже у XVI ст. стала світовою імперією із територією від Центральної Європи до Індійського океану.

Успіхи османської зброї в Європі не останньою чергою пояснювалися політичною і конфесійною роз’єднаністю тамтешніх держав, а також гострим суперництвом деяких європейських володарів між собою. Йдеться насамперед про імператорів Священної Римської імперії – давніх противників Османської імперії, а також французьких королів – ситуативних союзників турків. Такими ж союзниками останніх у Європі були і протестанти. Утім, європейські країни вдавалися до спроб об’єднатися перед турецькою загрозою. У 1590-ті роки, коли турки воювали проти Австрії (Священної Римської імперії), ідею об’єднання християнських володарів задля відсічі агресії Османської імперії поділяли Папа Римський, німецький імператор та деякі інші європейські володарі, у тому числі король Іспанії. Відтак у ті роки виникла антиосманська Священна ліга. Її засновники плекали надію залучити до неї також Наддунайські князівства – Трансильванію (Семиграддя), Волощину, Молдавію, а також українських козаків. Наприкінці 1593
р. з відповідною місією до останніх відбув папський посланець хорватський священик Александр Комулович (Комулео). І справді, козаки проявили себе як солдати Священної ліги, воюючи проти турків у складі австро-угорських військ.

Спроба згуртування європейських правителів перед лицем турецької загрози припала і на кінець другого десятиліття XVII ст. У цей час в Європі під гаслом хрестового походу проти «невірних», тобто мусульман-османців, виник рицарський орден, який дістав назву Ліга християнської міліції. Здавалося, що ідея такого хрестового походу почала об’єднувати християнську Європу. Принаймні для цього вимальовувалися певні передумови. У листопаді 1618?р. у столиці Моравії Оломоуці, розташованій на р. Мораві, на північний схід від м. Брно, відбулася установча асамблея зі створення рицарського ордену. На ній одному з чільних організаторів Ліги християнської міліції графу де Неверу (доводився кузеном французькому королю Генріху ІV і вважав себе нащадком візантійських імператорів) вдалося зацікавити «орденом Святої міліції» низку впливових осіб, у тому числі із васальних щодо Османської імперії Наддунайських князівств – у церкві чернечого ордену капуцинів в Оломоуці, де проходила ця асамблея, були і волоський господар Раду Міхні та його зять Пелзаск, син волоського (мультянського) воєводи Михайла. Прибувши з Оломоуца до Відня, де Невер мав почесну аудієнцію в німецького імператора Матвія ІІ, а також короля Угорщини та Богемії Фердинанда. Граф ще раніше заручився обіцянкою французької королеви Марії Медичі надати 1 млн 200 тисяч ліврів для організації хрестового походу проти турків.
До Ліги християнської міліції, що організаційно постала упродовж 1618–1619
рр., записалися, зокрема, Папа Римський, німецький імператор разом із багатьма васальними князями Священної Римської імперії, королі Іспанії, Англії, Польщі, Франції. Ідею війни з Османською імперією поділяли також запорозькі козаки, посол від яких Дмитро Отрохимович навесні 1618 р. у Варшаві документально підтвердив представникові де Невера готовність Війська Запорозького вступити у війну з турками, пообіцявши виставити разом зі своїми союзниками 60-тисячне військо.

Організатори Ліги християнської міліції вже розробляли плани воєнних операцій проти турків і очікували, що німецький імператор пошле свої війська у Трансильванію та Волощину. Було висловлено пропозицію збудувати міст через Дунай, аби надійно забезпечити просування союзних військ. Нові «хрестоносці» розраховували також використати у війні проти турків іспанський та венеціанський флоти.
Однак християнські володарі насправді переймалися насамперед власними інтересами, а не думали про те, як убезпечити Європейський континент від турецької експансії. Через це, приміром, польська влада відмовилася взяти участь у хрестовому поході проти турків, оскільки після укладення 23 вересня 1617
р. під Бушею польсько-турецького мирного договору польський король Сигізмунд ІІІ Ваза мав намір зосередитися на залагодженні власних династичних проблем – він сподівався здобути шведський трон, а свого сина Владислава хотів зробити московським царем.

Наприкінці другого десятиліття XVII ст., тобто в час утворення Ліги християнської міліції, християнські правителі фактично не мали шансів об’єднати свої сили для завдання удару  Османській імперії. Адже від 1618?р. у Європі почала набирати обертів Тридцятилітня війна, яка ослабила європейські країни і дала можливість туркам вести власну гру на їхніх суперечностях. Ця війна розпочалася повстанням у Чехії проти Габсбургів. Ще 1609?р. імператор Рудольф ІІ, який водночас був чеським королем, пішов на те, щоб гарантувати протестантам свободу віросповідання на території Чехії. Під впливом боротьби за чеську корону 1617?р. імператорська рада у Празі (за правління імператора Матвія) скасувала релігійні свободи протестантам, що спричинило заворушення. Натовп увірвався до замку на Градчанах і викинув із вікна декількох членів цієї ради. Їхній політ виявився несмертельним – падіння замортизували мішки з гноєм, що лежали у замковому рові. Тим часом запекла боротьба на релігійному ґрунті не припинилася, призвівши врешті-решт до глобальної європейської війни, яка палахкотіла упродовж 1618–1648 рр. Чехи відмовилися визнати своїм королем архікнязя Фердинанда, якого підтримувала Іспанія (1619
р. у Франкфурті його таки обрали імператором). Проти влади Габсбургів в Австрії виступили лютерани. Новообраному імператорові доводилося мати справу з повстаннями у різних регіонах імперії. Чехів підтримав кальвініст за віросповіданням, трансильванський (семиградський) князь Бетлен Габор, який вторгнувся в Угорщину і почав загрожувати Відню. Чехи ж обрали своїм королем кальвініста Фрідріха V (курфюрста Пфальцського), що підклало дров до вогню європейського конфлікту.

Згодом у Європі виникли дві ворогуючі коаліції – католиків (австрійські та іспанські Габсбурги, Папа Римський і Священна католицька ліга німецьких князівств), а також протестантів (у різний час до цього табору приєдналися Голландія, Данія, німці-лютерани, Швеція, Англія, Франція). Османська імперія орієнтувалася на союз протестантських держав, хоча формально до нього не входила. Всупереч політичним настроям більшості шляхти польський король підтримував Габсбургів та католицький табір. За секретними статтями польсько-австрійського договору 1613?р. король та імператор зобов’язалися надавати взаємну підтримку у придушенні повстань, а також дозволяти один одному вербувати на своїй території найманців. Отож, восени 1619?р. польське воєнне формування лісовчиків (ця назва походить від прізвища першого організатора зазначеного формування – полковника Олександра Лісовського (бл. 1580–1616)), рушили на допомогу Габсбургам до Угорщини, де в листопаді у битві при Гуменному завдали поразки турецькому васалові – Бетлену Габору, змусивши його зняти облогу Відня.


Восени 1620
р. польська влада зрозуміла, що Річ Посполиту не омине війна з Османською імперією. Сигізмунд ІІІ послав свого представника до німецького імператора Фердинанда ІІ, прохаючи його про допомогу. Однак найбільше, на що пішов імператор – дозволив на певних умовах вербувати найманців у Сілезії. Марними були сподівання офіційної Варшави дістати воєнну допомогу від Іспанії, Ватикану, Голландії. Англійський король Яків І також не бажав підставити плече Речі Посполитій, побоюючись за долю англійських купців у Туреччині. Щоправда, він дозволив вербувати найманців у своїй країні. Вельми несприятливою обставиною для Речі Посполитої стало і те, що польським дипломатам не вдалося схилити шведського короля Густава ІІ Адольфа нормалізувати польсько-шведські відносини. 3 серпня 1621 р. його сильна армія, що налічувала 14700 піхотинців та 3125 кавалеристів, переправилася морським шляхом на 148 кораблях зі Швеції до Інфлянт (Лівонії) і розпочала там бойові дії. 15 вересня шведи захопили Ригу.

Отже, християнські володарі Європи, серед яких були і ті, котрі не цуралися антиосманської риторики, на словах радо виступали за хрестовий похід проти турків і залюбки користувалися за слушної нагоди воєнними ресурсами Речі Посполитої, залишили останню сам на сам із наймогутнішою державою ісламського світу, що зросла на традиціях близькосхідної імперії. Це означало, що Річ Посполита мусила розраховувати на власні сили і захищати не лише себе, а й фактично обороняти цивілізаційні рубежі християнської Європи. Від того, чи вистоїть вона у цьому воєнному зіткненні з гігантом тогочасного світу – Османською імперією, великою мірою залежало те, як далеко по Європейському континенту пройдуть турки під прапором Священної війни проти «невірних» християн і яким стане світовий порядок.


Воєнний конфлікт між Османською імперією та Річчю Посполитою, що вибухнув 1621
р. і дістав в історіографії назву «Хотинська війна», є предметом нашого дослідження. У цій війні проти армії турецького султана Османа ІІ, стягнутої з різних частин величезної імперії, військ його васалів (правителів Кримського ханства, Трансильванії (Семиграддя), Волощини та Молдавії) воювала сформована польською владою армія, набрана з коронних земель, у тому числі з руських територій (так у ті часи називали українські землі), а також із Великого князівства Литовського, тобто білоруських та литовських земель. До складу цієї армії входив чималий контингент іноземних найманців, насамперед німців. Під час Хотинської війни проти турків боролися й українські козаки, які мешкали переважно на території Київського та Брацлавського воєводств і в соціально-становому, військовому та політичному плані були об’єднані в межах політичного інституту, що мав назву Військо Запорозьке. У цій монографії на широкому документальному матеріалі висвітлено найістотніші події, що передували Хотинській війні, а також розглянуто як її морську фазу, так і сухопутні бої –  насамперед ті, які розгорнулися під Хотином, що на Дністрі. Аби раціоналізувати виклад, огляд джерельної бази дослідження та фахової літератури з цієї проблематики за потреби зроблено під час висвітлення тих чи тих конкретних питань.

Працюючи над книгою, автор звертався не лише до архівних та опублікованих документів, а й з’ясував для себе деякі важливі речі, вивчаючи місцевість, яка 1621?р. була полем Хотинської битви. Спілкування з місцевим населенням іноді спонукало глибше замислитися над буденними речами та обставинами, проектуючи їх на історичне минуле. Якщо це минуле і вдається певною мірою осягнути та пояснити раціонально, то відчути його як живий зв’язок зі своїми предками вочевидь можна на рівні емоційного зв’язку з рідною землею.

 
 

на початок сторінки

 
Пошук на сайті
Назад к содержимому | Назад к главному меню Flag Counter