українська мрія - Видавництво "Яніна", офіційний сайт

Перейти к контенту

Главное меню:

Олександр Курочкін,
етнолог-україніст, доктор історичних наук, професор,
головний науковий співробітник ІМФЕ ім. М.Рильського НАН України


Молодіжна мрія на межі третього тисячоліття

Життя без мрії безбарвне і не цікаве. По суті, це не життя, а жалюгідне існування. Серед відомих у природі біоорганізмів лише людина наділена здатністю планувати майбутнє, ставити перед собою конкретні цілі й прагнути їх досягнути. Тому мрія – мета – рушійна сила розвитку окремої людини і людства в цілому.
Сучасні тлумачні словники визначають мрію як те, що створене уявою, фантазією, як думку про щось бажане, приємне, або ж щось нереальне, недосяжне. У вітчизняній художній літературі нездійсненні мрії ще називають рожевими. Ними, вочевидь, захоплюються ті, хто дивиться на світ крізь «рожеві окуляри». Мрію нерідко ототожнюють з утопією – трансцендентною візією, що покликана замінити незадовільну реальність. Найчастіше такі візії мають на меті перетворення існуючого суспільства на якесь інше (краще, гармонійне, справедливе, технократичне тощо). Мрія безпосередньо пов’язана з потребами людини, з тими її бажаннями і прагненнями, досягнення яких вимагає певного часу, напруження волі, концентрації фізичних і духовних сил.
На думку С. Грабовського, «Мрія відмінна від ідеалу. Ідеал стосується сфери належного, він змальовує те, що мусить бути. Мрія ж окреслює бажане, те, чого жадає людина. Ідеал “холодний” і стосується загального. Мрія багатобарвна й “тепла”, вона пов’язана з індивідуальним»[1].


Діапазон мрій надзвичайно широкий. Залежно від ставлення людини до оточуючої дійсності розрізняють мрії творчі, активні, пасивні, казкові, реалістичні тощо. Враховуючи ступінь поширення цього феномена, можна говорити про мрії індивідуальні (особистісні), колективні, універсальні; у форматі соціальних і етнічних спільнот – про мрії селян, робітників, лицарів, студентів, моряків, митців та інших; мрії народні, національні, загальнолюдські тощо. Отже, мрії, як і безліч інших інтелектуальних категорій, піддаються класифікації, але загальновизнаного канону тут не існує. Якщо людина мріє про свою власну квартиру, кар’єру, супутника життя тощо, це її особиста (індивідуальна) мрія. Коли ж йдеться про те, як покращити устрій країни, освоїти космос, покінчити з корупцією, розв’язати екологічну кризу, то такі мрії підносяться до рангу суспільних (загальнонаціональних і загальнолюдських).


Для прикладу варто нагадати кілька універсальних, заповітних мрій, які хвилювали і наснажували людство з давніх-давен. Це і мрія про вічне життя (життя без смерті), і мрія про мир на всій землі, і мрія літати як птахи й вийти за межі земної атмосфери у космос. Сьогодні, як відомо, останнє побажання вже стало реальністю, тоді як два перші досі лишаються нездійсненними. У радянські часи широкі маси годували мріями про близький комунізм, соціалістичну демократію, формування нової наднаціональної спільноти – радянського народу тощо. Люди вірили цим нісенітницям, розповсюдженням яких займався керований КПРС розгалужений апарат ідеологічної пропаганди. У офіційній радянській міфотворчості СРСР – країна здійснених мрій трудящих. Так, у 1938 р., який ознаменувався масовими сталінськими репресіями, тлумачний словник російської мови пафосно декларував: «Те, про що мріяли і продовжують мріяти мільйони чесних людей в капіталістичних країнах, – вже здійснено в СРСР» [2].


Мрія як особлива форма уяви тісно пов’язана з емоційним станом людини й, безперечно, має вікову специфіку. Мрії дитини суттєво відрізняються від тих, які народжуються у головах людей з багатим життєвим досвідом. На особливу увагу заслуговують мрії представників молодшого покоління, які стоять на порозі дорослого життя. Молоді люди – найбільш мобільна, креативна і критично налаштована частина населення, думки і погляди якої будуть визначати майбутнє і подальший розвиток нашої держави. 20 років незалежного існування України в масштабах історії – це час молодості, коли можна і треба експериментувати, виборюючи своє гідне місце в сім’ї вільних, демократичних, процвітаючих, суверенних націй. Світ змінюється за формулою: думка – мрія – дія. Як оцінює реальний стан економіки, соціальних, етнічних, культурно-побутових відносин в нашій країні сучасна українська молодь, про що вона мріє і до чого прагне? Отримавши відповіді на ці питання можна більш точно й науково обґрунтовано прогнозувати подальші шляхи розвитку нашої країни у ХХІ столітті.


Об’єктом цього дослідження є українська студентська молодь як найбільш активна і «просунута» соціокультурна група сучасного суспільства. Предметом дослідження є побутуючі у середовищі студентства погляди, судження, думки, пов’язані із узагальнюючим етноментальним концептом «українська мрія». Основним джерелом даної розвідки послужили більше 100 тематичних рефератів, підготовлених протягом 1997-2007 рр. студентами культурологічного профілю з Національного університету «Києво-Могилянська Академія» та Київського національного університету культури і мистецтв, де автор читав спецкурси з етнології. Аналіз і коментар отриманих від респондентів емпіричних матеріалів не виключав використання інших джерел й наукових розвідок, присвячених етноментальним аспектам духовної культури.
Наша розвідка не претендує на широкі узагальнення, оскільки, як справедливо зазначив Сергій Грабовський, «проблематика української мрії неозора і практично недосліджена» [3].


Зусиллями вітчизняних і зарубіжних ЗМІ створюється доволі непривабливий портрет сучасного молодого покоління як генерації з багатьма негативними рисами, серед яких найчастіше згадують: інфантильність, аполітичність, схильність до агресії, жадобу наживи і примітивних насолод тощо. Наші дані, отримані в результаті обробленого масиву інформації, засвідчили, що клішовані й розтиражовані в ЗМІ уявлення не відповідають реальному стану речей. Сучасна освічена українська молодь, зокрема студенти-гуманітарії, яскраво демонструють високий рівень громадянської і політичної свідомості, патріотизм, готовність активно впливати на подальшу долю власної держави.
Майбутнім бакалаврам і магістрам різних років навчання була запропонована ідентична тема «Українська мрія», яку потрібно було висвітлити на власний розсуд у формі письмових рефератів. Усі самостійні роботи були підготовлені українською мовою.


Для активізації творчого потенціалу респондентів було використано широковідоме поняття «американська мрія» (american dream). Воно вже давно стало розтиражованим брендом, який разом з Mc.Donald’s та Coca-Cola є візитною карткою Сполучених Штатів. Сенс  american dream доволі банальний: народитися в бідній сім’ї, працювати як робоча коняка, щоб врешті-решт стати мільйонером.
Існують різні версії цього казкового сюжету. Міфологічний конструкт «американська мрія» можна трактувати як специфічну ідеологію, систему різних понять, що, як правило, включають в себе прикметник «американський». Це, зокрема, американський спосіб життя з такими його складовими як здоров’я, комфорт, раціональна організація життя, міжлюдських стосунків і кар’єри, чудові дороги, сімейні цінності тощо. Типовий американський герой – це маленька, пересічна людина, не дуже освічена, але з сильним характером, здатна врятувати мікро- і макросвіт, або ж self-made man (людина, яка сама себе створила). Хрестоматійним прикладом такого карколомного злету вважається життєвий шлях Абрахама Лінкольна, який від звичайного хлопчика і лісоруба виріс до президента Сполучених Штатів. Також Джон Рокфеллер, Енді Карнегі, Біл Гейтс стали американськими ідолами саме тому, що вони є втіленням американської мрії.


Розрекламоване кліше, що набуло широкої популярності у 50-х роках минулого століття, тісно асоціюється з такими побутовими реаліями як білі ошатні будинки для кожної сім’ї, підстрижені газони перед ними, яскраві потужні автомобілі на швидкісних магістралях-хайвеях. Характерною особливістю американської мрії виступає свобода, добробут, прагнення до успіху та самоствердження, визнання всесвітньої місії США.
Американській мрії притаманний також момент везіння (щасливого жеребу), як певний елемент гри, яка прикрашає і підсолоджує нудну рутину тяжкої і наполегливої праці, що складає фундамент американського способу життя.


В Америці, як відомо, початковий матеріал, з якого формувалося суспільство, являв собою мішанину різних етносів, культур і релігій – це був свого роду «анти-соціум», який складався зі «своїх» і «чужих». Єдина перевага, яку отримував кожний, – це свобода. Оскільки не існувало сталої соціальної традиції, яка б визначала статуси, кожен повинен був сам створити власний статус, кожен мав самостійно стати на ноги – так виникали Сполучені Штати. В цьому сенсі «american dream» є не лише соціальною реальністю, але й свого роду філогенетичним спогадом про становлення нації.


Нерідко американську мрію прирівнюють до казки про Попелюшку. Але це не зовсім вірно, адже Попелюшка стала принцесою лише за допомогою феї. Тоді як провідною ідеєю американського стилю життя є досягнення всього самотужки, звідси й феномен «self-made man». Основними цінностями американської нації проголошуються саме індивідуалізм, ініціатива, ризикованість, лідерство, здорова агресивність, оптимістичність, самодостатність і, звичайно ж, велика працездатність.


Якщо вдуматись, то неодмінно побачимо зануреність американської мрії у протестантський духовний контекст. Саме там слід шукати коріння «american dream». Одна з ключових ідей протестантської етики – уявлення про визначеність наперед потойбічної долі людини. Той, хто потрапить в царство небесне, мусить мати багатство в цьому світі – це знак його обраності. Але для того, щоб розбагатіти, необхідно важко і наполегливо працювати. У концентрованому вигляді ідеї представників пуританської етики знаходимо у творчості англійського проповідника Річарда Бакстера, який обґрунтував необхідність поєднання аскези і капіталістичного духу: «Багатство заслуговує осуду лише постільки, поскільки воно криє в собі спокусу піддатись лінощам і грішним мирським насолодам, а прагнення до багатства – лише постільки, поскільки воно викликане сподіваннями на майбутнє безтурботне і веселе життя. Як наслідок же виконання професійного обов’язку багатство не лише моральне, а й приписане» [4]. Протестантське розуміння багатства як винагороди за аскетичне життя істотно вплинуло на позитивне сприйняття американської мрії, яка наснажує і мобілізує людину на конкретні справи. В цьому відношенні капіталістичні стереотипи людських прагнень суттєво відрізняються від моральних ідеалів-настанов соціалістичного суспільства, де потяг до багатства ніколи не вважався нормальним і престижним, а скоріше засуджувався як пережиток приватновласницьких інстинктів. До речі, помічено, що найвищий добробут середньостатистичної людини сьогодні у протестантських країнах, нижче у католицьких, а ще нижче – у православних. Ця закономірність явно невипадкова!!!


Широкій популяризації американської мрії на всіх континентах земної кулі активно сприяла потужна кінематографічна діяльність Голівуду, продукцію якого по праву називають «фабрикою мрій». Розвинене інформаційне американське суспільство зі своєю могутньою кіно- та медіаіндустрією зробило свої ідеали і цінності відомими всьому людству. У свідомість мільйонів настійливо і планомірно «втовкмачується» думка – Сполучені Штати – найкраща країна у світі, з єдино правильним державним ладом і соціальним устроєм, країна, яка дозволяє реалізувати заповітні людські бажання.


Рекламна привабливість американської мрії, очевидно, має і свій зворотній бік. На це слушно вказувалося у деяких студентських рефератах. Скептично сприймається, зокрема, заяложена теза, що Сполучені Штати – вільна країна рівних можливостей, оскільки в дійсності це суспільство є досить закритим і перейти наверх із одного соціального прошарку в інший дуже складно. Американський сюжет про те, як простий хлопчик стає президентом за змістом близький до ленінської байки про те, що кожна куховарка може керувати державою. Семидесятилітній досвід існування СРСР, як відомо, не підтвердив дієвість цього сумнівного афоризму. Незважаючи на позірний позитив ідеологічного конструкту «американська мрія», молоді українці вважають його шовіністичним і реакційним, оскільки він глибоко інтегрований в американський проект світової експансії.


Критичне ставлення до «american dream» однак не дає підстав відкидати її як універсальну модель функціонування постмодерної цивілізації. У сучасних розвинутих країнах, яким притаманний високий рівень атомізації і розшарування суспільства, соціального відчуження взагалі, опертя індивіда на самого себе, свої сили та вміння є єдино надійною і реальною настановою для здійснення життєвих цілей. Красиві балачки про колективізм, гуманізм, турботу держави про всіх і про кожного, які завжди носили переважно декларативний характер, сьогодні вже лишаються ностальгічними спогадами недавнього радянського минулого.
Українська суспільна мрія твориться із сукупності мрій окремих людей, які складають націю. Сьогодні цілісної політичної української нації ще не існує, вона лише формується. Цим значною мірою пояснюється нечіткість, а часом і суперечливість орієнтирів і пріоритетів розвитку нашої країни і суспільства.


Хоча держава Україна відбулася, але не все вийшло як хотілося: досі актуальною залишається українська мрія про справжню незалежність, народовладдя, європейський шлях розвитку. Введенням закону «Про приватне володіння на землю», здавалося б, здійснилася аграрна мрія, але говорити про те, що український селянин став господарем на власній землі підстав немає. Після знищення верстви ефективних господарів-куркулів, усіх голодоморів, руйнівних експериментів у сільському господарстві авторитет і привабливість хліборобської праці падають все нижче і нижче.


За умови, коли одвічна українська мрія-мета про незалежну державу формально досягнута, але вона не стала запорукою чи зрозумілою перспективою покращення матеріального і духовного рівня життя пересічного українця, відбувається стихійний процес девальвації загальнонаціональних цінностей. У суспільстві, яке нездатне сформулювати загальнозрозумілі й загальноприйнятні для більшості завдання й цілі, не виробило стратегії і тактики їх виконання, кожна конкретна людина змушена покладатися на власні сили. Таким чином, кожен виживає, рятується, будує плани на майбутнє поодинці або на рівні родинного клану.


Сучасна українсько-американська мрія не дуже змінила свій первісний вигляд – багато працювати (бажано в західній компанії чи банку), гарно заробляти, стати банкіром, босом, поп-зіркою, мати віллу за містом, їздити в мерседесі та носити норкову шубу, відпочивати на Канарах чи Лазурному узбережжі тощо. Щоправда, в українській редакції ці мрії, здається, втратили досить суттєвий наголос на словах «багато працювати» і поставили його на тезі «жити багато». Особливим цинізмом відзначається життєва  філософія спритних «нових українців», закарбована у тості-девізі «щоб у нас все було і за це нам нічого не було». Вже саме це гасло чітко засвідчує, що статки сучасних нуворишів здобуті нечесним шляхом через так звану прихватизацію. Такого роду українська мрія має негарний присмак і навіть тхне криміналом, мафією, хабарами, корупцією, обманом… Отже американська мрія на українських теренах часто-густо втрачає свою романтичну привабливість.


В українському суспільстві, як помітили учасники нашого дослідження, здавна побутує, якщо так можна назвати «Мрія месії» зі своїми усталеними складовими-архетипами. Суть цієї мрії полягає у тому, що людина – видатний індивідуум – все життя проводить у пошуках «правильного», істинного» шляху, все життя знаходиться в мандрах, терплячи злигодні й поневіряння. У фольклорній традиції цей обранець найчастіше походить з бідної селянської родини. Поставивши перед собою «високу», неможливу для здійснення однією людиною і навіть кількома мету – змінити, покращити щось у світі, або врятувати від небезпеки, катастрофи тощо, він гине, так і не ставши зрозумілим для інших. Мрії месії, навіть нездійсненні, несуть із собою певне божественне світло на грішну землю (Прометей, Ісус Христос…) Тому його задуми не марні: після смерті «обранця» його ідеї набувають визнання, а саму його постать оповиває певний священний ореол.


Якщо посилатись на реальні приклади втілення описаного виду мрії в українській історії, то в першу чергу треба згадати Григорія Сковороду – мандрівного філософа ранньомодерної доби, по-справжньому оціненого лише у ХХ ст. До когорти «месій» у цьому ж ХХ ст. належать представники Розстріляного Відродження, які поклали своє життя заради розвитку української мови і культури. Вже в наші часи висловлювалися надії, що українським месією на політичній арені зможе стати президент В. Ющенко, але ці мрії не справдились. Претендент на це високе звання виявився надто слабким, марнославним і егоїстичним. З вини В. Ющенка і його оточення були девальвовані високі ідеали «Помаранчевої революції», народ ще раз переконався в продажності владної еліти.
Деякі респонденти виділяють ще одне відгалуження української мрії – мрії-ідеології, що мають переважно етноцентричний характер. Звідси беруть початок цікаві тенденції мріяти про власну (незалежну) історію, що її можна і треба викладати в навчальних закладах в тому ж обсязі, в якому колись вивчали і викладали «імперську» (російську) історію. Прикметно, що в цій етноцентричній історії більшість подій і явищ мають бути зумовленими, пов’язаними з українцями або відбуватися під їх впливом. Часто (особливо у шкільному варіанті цієї мрії) надмірно конденсується позитивна роль українців у світовій історії разом з негативними впливами чужинців-поляків, москалів, татар та інших.


До мрії вибудувати свою репрезентативну історію долучається вітчизняна археологія (особливо аматорська) з активними пошуками індоєвропейської прабатьківщини й колиски слов’янських народів (звичайно ж на теренах України!). Паралельно з цим прояснюються деталі етногенезу сусідніх народів, у якому перебільшується роль українського етнічного компоненту. До ідеологічних конструктів слід віднести і мрії про ВЛАСНУ (тільки нашу і нічию більше) велику державницьку та культурницьку передісторію – традиції Київської Русі та козацької держави. Також існує мрійна тенденція мати ВЛАСНУ (незалежну) літературу з усіма відомими європейськими стилістичними напрямами і течіями, а подекуди з акцентуванням українського коріння загальноєвропейських культурних явищ. Подібні намагання стосуються й інших видів мистецтв. Європейський компонент і контекст у них не випадковий. Для патріотичних мрійників важливим є довести ВЛАСНУ історичну європейськість (на противагу «іншим», зокрема росіянам-азіатам), котра за магічним принципом має механічно забезпечити нашу сьогоднішню європейськість та з цим гармонійну інтеграцію до Євросоюзу, що прийде сама собою (за прикладом гоголівських вареників).


Розглянуті вище етноцентричні мрії зводяться до того, щоб бути першими і найважливішими (на межі абсурду можна твердити, що перші люди походять від українців, індоєвропейці – також, всі генії з України, тут центр світу і Європи і т. інше). Також штибу намагання обстоювати автономну національну специфіку універсальних соціальних і культурних феноменів (звідси  – спроби віднайти всі відомі архетипи в українській версії тощо). Мрійливо-патріотична тенденція, зазвичай, має два виміри:

1) інтегральний (прилучатися до престижного Першопочатку та Центру – до Європи, до Візантії, до Афін) та
2) диференційний (відмежуватися від ворогів-кочівників, ляхів, москалів, жидів та інших).
Поряд з етноцентризмом ще однією специфічною рисою української мрії є прагматизм: з діади «хліба та видовищ» незаперечна перевага віддається «хлібу» як матеріальному чиннику добробуту у будь-якому втіленні (універсальним еквівалентом є гроші, але можливі варіанти і доповнення: квартира, машина, земля…). «Видовища» ж, тобто задоволення духовних потреб, якщо й згадуються, то розглядаються як похідні від «хліба». Здоров’я, незважаючи на народну мудрість, також «купується» в межах згаданої життєвої філософії. Прикметно, що такі глобальні проблеми як «мир в усьому світі», «чисте небо над головою», демографічна криза, соціальні і національні конфлікти у представлених рефератах студентської молоді майже не згадуються. Складається враження, що наші респонденти не налаштовані мислити в державних, а тим більше планетарних масштабах, оскільки «їх хата скраю».


Слід відзначити, що прагматизм української мрії здебільшого позбавлений амбітності; питання престижу, популярності, дієвості, відповідальності існуючої владної вертикалі, як правило, не ставляться і не коментуються. З цим пов’язана ще одна специфічна риса української мрії – пасивність. Бажано реалізувати мрію у найпростіший спосіб, аби суб’єкт доклав найменше зусиль, але отримав все що хоче.
Зазначені специфічні риси української мрії (егоцентричність, прагматизм, пасивність) є породженням минулого (історичних умов формування побуту, традицій, менталітету…) й одночасно – захисною реакцією на сучасну дійсність (соціальні, економічні, культурні, політичні реалії), що визначає перспективи майбутнього розвитку країни.


Поширеною серед молодих освічених людей є мрія про революцію, про «великі зміни», й врешті-решт, про нову, модерну, кращу, красиву, справжню Україну. Хочеться держави, в якій зручно жити і якою можна гордитися. Мрія про «нову революцію» пов’язана, очевидно, з тим, що у нас не було справжньої переможної революції, яка б створила фундамент прогресивного, демократичного розвитку суспільства. Революцію 1918 року українці чи то програли, чи то просто проґавили, а у 1991 році революції як такої так і не було. Не виправдала великих надій і «Помаранчева революція». Хоча на початку 90-х років справді було національне піднесення, зросла кількість україномовних громадян, які готові були будувати нову країну, та все це швидко зійшло нанівець. Вільна Україна виявилася зовсім не такою, якою вона мріялась, суттєво змінилися лише зовнішні прикмети, а внутрішній устрій залишився таким самим, якщо не гіршим.


За спостереженнями Сергія Грабовського, «…українська мрія розпочалася як прагнення до відродження нації, до відтворення колишньої свободи та звитяги, і саме тут знайшли об’єднавчу основу образи бажаного світу селянина й учителя, науковця та робітника. Проте саме тут було закладено й одну з підвалин трагедій наступного століття: в орієнтації на відтворення минувшини, в уявленні про майбутнє як оновлене далеке минуле» [5]. Мрійництво не з поглядом уперед, а з головою повернутою назад, у давнє або й не дуже давнє минуле, на жаль, дуже характерне й для сучасного політичного й духовного життя України. Замість того, щоб діючи раціонально (крок за кроком) будувати нове демократичне суспільство, де б кожний відчував себе господарем життя, наша владна і культурна еліта витрачає багато зусиль, «роз’ятрюючи рани» колишніх поразок, конфліктів, суперечностей. Ця беззмістовна і непотрібна полеміка суттєво гальмує прогресивний розвиток країни, яка все більше програє у конкурентній боротьбі зі своїми ближніми і дальніми сусідами.


Хоча Радянський Союз поступово все далі і далі відходить у минуле, все більшого розповсюдження (переважно у середовищі літніх людей) набуває мрія про повернення «старого режиму». Навіть представники молодшого покоління нерідко повторюють тезу про те, що всі громадяни Радянського Союзу були забезпечені матеріально й мали пристойну роботу. При цьому забувають про черги в магазинах за дефіцитом, заборону слухати «чужі голоси», нав’язливе промивання мізків через могутню пропагандистську мережу КПРС й багато інших характерних прикмет «казарменного соціалізму».


До ретро-мрій належать і мрії про відродження такого становища церкви і релігії, якими вони були в дорадянські часи. Дехто мріє навіть про повернення язичництва. Начебто, от тоді-то Україна і воскресне, стане справжньою, сильною та вільною державою, бо єдине, що їй у цьому заважає – це силоміць насаджене християнство. Дуже часто ця мрія проявляється у досить гротескних формах. Якщо бути послідовним, то разом з поганством треба відродити старі капища, верству жерців-волхвів і навіть магічні ритуали з кровавими пожертвами.
На думку багатьох респондентів, формування і формулювання соборної української мрії тісно корелюються з процесами особистої самоідентифікації. Вона потрібна кожній людині для відчуття і усвідомлення себе у світі інших людей і об’єктів. Наявність виробленої самоідентифікації забезпечує нормальні, збалансовані стосунки з оточуючим світом. У цьому контексті свідомі молоді українці мріють і прагнуть до того, щоб ліквідувати «непевність самоідентифікації», «комплекс малоросійщини і меншовартості» спричинені історично.


Чимало українців звиклися з думкою про власну депресивність і статус колонії. В результаті слабкого опору асиміляційним процесам Україна виявилася наче непричетною до багатьох культурних і наукових подій, матеріал для яких вона постачала (Сковорода, Гоголь, Малевич, Архипенко, Лифарь, Вернадський, Корольов та інші). Звідси відомий парадокс «множинності особи», невміння цінувати здобутки власної нації. Саме тоді, коли цінності двох контактуючих культур уявляються особі (або спільноті) несумісними, виникають комплекси меншовартості.
Представники сучасного молодого покоління бачать майбутню Україну як суспільство незалежних і самодостатніх професіоналів. Професіоналізм повинен бути поставлений на чолі будь-якої діяльності й вище всякої політичної кон’юнктури. Змагальність, публічність, легальна конкуренція – безпосередньо супровідні професіоналізму якості. На всіх місцях, у всіх сферах повинні бути професіонали, а серед них нехай лідирують найбільш талановиті й розумні люди.


На думку більшості задіяних респондентів, єдину (об’єднуючу, національну, соборну) українську мрію вичленити неможливо, оскільки її просто не існує. Переважна частина наших співгромадян так заклопотана днем сьогоднішнім, турботами про фізичне виживання, що їм ніколи думати про майбутнє Чимало українців (насамперед освічені й молоді) мріють виїхати за кордон і там «жити як люди». Дехто сподівається на те, щоб вдома можна також «жити як люди». В обох випадках маємо справу з контрпродуктивними мріями пасивного штибу: мало хто збирається щось робити у власній країні, щоб було краще, зневірившись у можливості таких змін. Прикметно й те, що обидві мрії побудовані на порівнянні з ситуацією у більш успішних країнах, це ще одна грань задавненого комплексу меншовартості.


Важливою специфічною ознакою сучасної української мрії критично налаштовані молоді люди, як вже зазначалося, вважають егоцентричність: це мрія окремої персони, індивідуалістична, а не національна чи громадянська (суспільна). Суб’єктом такої мрії є «я», а не «ми», «наша нація», «наша країна» тощо. Отже, йдеться про мрію окремої особистості щодо власного майбутнього, здебільшого включаючи в нього майбутнє сім’ї та родичів, рідше друзів  та знайомих, але майже ніколи – країни, чи тим більше держави (яка є для нашого суб’єкта чимось абсолютно зовнішнім чи навіть ворожим). Пряма залежність успіху «української мрії» від якості державної влади відбита у наступних рядках із студентського реферату: «Саме я мрію про вдосконалення державної влади, адже, на мою думку, від цього фактору залежить 98% економічного успіху, а звідси й соціального успіху країни».


Мрії представників молоді різних поколінь суттєво відрізняються. У радянські часи багато хто мріяв про те, щоб палити імпортні цигарки, носити американські джинси й дивитися фільми Голівуду. Сьогодні ці мрії цілком досяжні, але тепер планка бажань піднялася набагато вище: хочеться мати найкращі імпортні марки автомобілів, престижну роботу у західній фірмі, відпочивати на модних і екзотичних закордонних курортах тощо. Таким чином, сучасні молодіжні мрії українців значно зросли у грошевому еквіваленті.


Водночас  деякі респонденти підкреслюють скромність українців навіть у формуванні власних мрій. На відміну від американців, українцям (в основній масі) не притаманні ні особлива жадібність, ні надмірні амбіції. У їх мрію не входить стати міліонером або підкорити увесь світ. Для щастя їм буде досить хороших і стабільних умов існування (забезпеченості якісним житлом, їжею та володіння певною резервною сумою «на чорний день»). Тут ми спостерігаємо не стільки скромність бажань, як життєву практичність: існує значно більше шансів досягти реалістичної планки. З іншого боку, невисокі амбіції, страх ризику, несхильність до авантюризму здавна заважають українцям стати «першими серед рівних».



Спираючись на інтернет-джерела і соціологічні опитування, доходимо висновку, що для найбільшої категорії населення України, так званого середнього класу, «українська мрія» – це: своя хата, стабільний прибуток або зарплата, що дозволяє добре жити, харчуватися і вдягатися, лікуватися, відпочивати, займатися спортом, давати пристойну освіту дітям, мати упевненість у забезпеченій старості й, врешті-решт, перспективу і можливість переходу до більш забезпеченої категорії людей. Отже, виходить так, що саме повсякденне життя і все, що дотичне до нього, формує «межі мріяння» середньостатистичного українця.


Звичайно ж, молоді українці мріють про кохання та міцний шлюб, який би поєднував романтичну та практичну сторони життя, коли чоловік та жінка (як єдине ціле) реалізують українську мрію. При цьому українці далекі від меркантильності європейців (тому сьогодні у нас спостерігаємо неприйняття шлюбних контрактів, які розцінюються мало як не образа і свідчення несерйозності почуттів та намірів сторін).
Дуже поширена серед молоді (особливо жіночої половини) мрія про шлюб з багатим бізнесменом, краще іноземцем. Ось характерне зізнання однієї з студенток: «Я не знаю про що мріють хлопці, мої однолітки, але знаю про що мріє більшість дівчат. Вони мріють вийти заміж за “принца” з великим гаманцем, а багато з них мріють ще вийти за такого ж принца, але ще щоб він був іноземцем та виїхати з ним з цієї країни геть, туди де краще життя ніж у нас…» На жаль, подібні думки стають все більш масовими, що свідчить про зростаючу прірву між бажаннями і можливостями їх задоволення для пересічної людини в нашій країні.


Мрія про цікаву роботу і належне забезпечення за межами України, на теренах «золотого міліарду» рефреном повторюється у багатьох студентських наративах. Разом з тим згадують і про незавидну долю української жінки, яка змушена виїжджати у багаті країни на заробітки, залишаючи дітей соціальними сиротами. Про що мріють такі діти і їх матері? Напевне, про те, щоб бути разом у затишному сімейному гнізді.
Виходячи на рівень типологізації і класифікації, деякі респонденти пропонують розрізняти мрії сільські та урбаністичні, провінційні та столичні.


Пасторальний (сільський) варіант української мрії умовно вкладається у формулу «Садок вишневий коло хати…» Він передбачає прагнення мати хороший шмат землі, власний дім, господарство, корівку, свиней, трактор й іншу сільськогосподарську техніку. При цьому було б бажано отримати все це одразу, не докладаючи великих зусиль. Урбаністичний варіант мрії полягає в тому, що об’єктами бажання стають атрибути міського побуту: комфортабельна квартира, машина, дача, власна фірма тощо. «Міська» мрія опосередковано впливає на «сільську», що зумовлено економічними причинами. Внаслідок цього сільська мрія нерідко трансформується у бажання переїхати до міста, де, на думку багатьох, жити легше і зручніше. Цікаво, що, на відміну від представників старшого покоління, серед студентів, чимало з яких є вихідцями з села, не простежується антиурбаністична мрія про повернення до рідної домівки, до більш спокійного сільського середовища. Очевидно, таке ностальгічне бажання виникає лише з віком, коли людина стомлюється від інтенсивного ритму життя у місті. Важливо брати до уваги і той момент, що опитані нами студенти гуманітарного профілю не пов’язують свою майбутню професійну діяльність з селом, де сьогодні вони не бачать перспектив свого кар’єрного зростання.
Основна відмінність української мрії у мешканців столиці й провінції полягає у різних цінностях, які є первинними для цих категорій населення. Кожній провінційній дівчині з дитинства прищеплюється розуміння того, що головне для неї – вдало вийти заміж. Вона мріє про пишне весілля, дім або квартиру в подарунок від батьків.


Провінційний хлопець мріє про те, щоб батьки допомогли йому вступити до ВУЗу, після закінчення якого вони ж знайдуть йому «хорошу» роботу. Він мріє про гарну дівчину, бажано із заможної родини. Бажано, щоб робота (нехай і нелегальна) приносила великі гроші, щоб дружина могла ніде не працювати і задовольняти всі свої бажання…
У столичному варіанті мрія про власне благополуччя часто рівняється на розтиражовані європейські стандарти й віддзеркалює особисті смаки і «забаганки» конкретної особи. Наведемо для прикладу характерний уривок з реферату студентки-культуролога. Вона мріє про те щоб «тримати невеликий бізнес» (або ж просто мати престижну роботу, бажано в західноінвестованій компанії), відчувати себе фінансово спроможною людиною в достатній мірі, щоб мова могла йти про якісь мрії.


Отож, треба почати з того, що купити будиночок на околиці Києва (наприклад – на Святошинських озерах, у живописному куточку, за 200 метрів до кінця світу). Обладнати його так, щоб він міг чудово функціонувати самостійно. Інтер’єри будинку будуть ретельно продумані разом з архітекторами відповідно до характеру та стилю життя господарів. Навколо створити стилізований пейзаж «під японські ландшафтні сади». Крім того, має бути величезний породистий собака, дві машини, 2 велосипеди для прогулянок у лісі та вранішньої розминки…»
Нічого надмірного або занадто амбіційного в таких візіях майбутнього немає. Це цілком реалістичні проекти життя для багатьох представників середнього класу у країнах Західної Європи та США. Інша річ, що для основної маси українців подібні мрії, на жаль, поки-що належать до казкових фантазій. Але сама наявність таких мрій у широких верствах населення, безперечно, підштовхує суспільство на шлях їх досягнення.


Дещо дивує те, що в своїх індивідуальних мріяннях молоді гуманітарії чітко уявляють і формулюють бажані матеріальні цінності й достатки, але дуже мало говорять про власну реалізацію як фахівців, про свої творчі плани і духовне зростання. У жодному з розглянутих рефератів не помічені роздуми про майбутню діяльність в якості вчителя, музейника, науковця, культуролога тощо, тобто тих професій, які опановують студенти. Доводиться констатувати, що прагматичні мрії про очікувані життєві гаразди явно випереджують мрії про «романтику трудових звершень», яка всіляко підносилася і оспівувалася у радянські часи. Очевидно, це ще одна грань духовної кризи сучасного українського суспільства, у якому гроші й матеріальні надбання все впевненіше стають головним мірилом життєвих успіхів людини.


Розглянуті матеріали дають підставу твердити, що про чітко сформовану й загальноусвідомлену українську мрію-ідею як певну мету і відповідно шлях її досягнення сьогодні говорити важко. Всі хочуть «жити добре» в матеріальному плані, беручи за орієнтир розвинуті країни Заходу, але в американську мрію на наших теренах мало хто вірить. На заваді політичний, економічний і морально-духовний хаос у країні, який не дозволяє пересічному українцеві вважати себе господарем власної долі.


У нашому роз’єднаному, розшарованому, несконсолідованому суспільстві доводиться констатувати неартикульованість і можливо навіть занедбаність української мрії. Вона лишається поняттям чогось нездійсненного, але не самим фактом приналежності до сфери марення, а через об’єктивні чинники і серед них наша українська ментальність. Існує бажання – бути паном (господарем) на своїй землі, але воно контрастує з іншою ментальною традицією – «на село по три гетьмани», а ще ж існує інша крайність – «моя хата скраю». До цього слід додати образ «нації, що хропе, стоячи на колінах» (вираз Ліни Костенко) і приказує «маємо, що маємо». Тому в сучасних умовах українська мрія ледве жевріє.


Причини невтішного стану нашої держави треба шукати не лише назовні, а й всередині, у архетипах національної свідомості, адже символом свободи і багатства у нас завжди був хутір. Представники влади й живуть саме таким чином – відокремлено від народу і його інтересів, зайняті процесом особистого збагачення й облаштування власних хуторів-маєтків.
Молодь – дуже вразлива категорія населення, що особливо гостро відчуває на собі складності переходу від планової до ринкової економіки. Сьогодні в Україні кожна третя молода людина, яка бажає працювати, не може цього зробити. За статистикою Євросоюзу, ніж безробіття молодих людей в нашій країні в 2,3 рази вище, ніж серед дорослих категорій населення і цей розрив має тенденцію до зростання[6]. Проблема ще ускладнюється тим, що в Україні молодь дуже неактивна: 18,8% українців віком від 15 до 24 років узагалі ніде не працюють і не вчаться[7]. Ці молоді люди могли б поповнити контингент робочої сили і платників податків, якби бачили реальні перспективи поліпшення економічної ситуації або власної зайнятості.


Кризова ситуація в економіці, освіті і культурі, невпевненість у завтрашньому дні породжують серед молоді відчуття апатії і скепсису, які сигналізують про загрозу появи чергового «втраченого покоління». Неприховані ноти песимізму звучать у наступних рядках з студентського реферату: «У нинішній ситуації зовсім не виглядає на те, що у нас є хоч якась мрія. Ми вже настільки звикли жити, перебиваючись, постійно собі в чомусь відмовляючи, звикли соромитися своєї вбогості, не пишатися своєю культурою, червоніти при згадці про наших державних діячів, збирати гроші на одну необхідну річ, то на іншу і ні про що не думати, їдучи додому у напханому тролейбусі, що, здається й забули, що воно таке – мріяти… Українці ж на разі занадто зайняті виживанням й мрії у них несміливі – прості й невибагливі: хотілося б мріяти лиш, щоби ми врешті наважилися мріяти».


На думку молодих людей, заробити великі гроші в Україні сьогодні можна тільки в обхід законів, тому здійснення української мрії за американським рецептом – це завжди злочин, переступ через закон (заробити в українських реаліях капітал означає вкрасти!!!). Інший шлях до багатства – це лотерея чи рулетка. Але в більшості випадків такі способи витягнути щасливий жереб схожі на «поле чудес в країні дурнів».
Обнадіює те, що у студентській аудиторії переважають не песимісти, а ті, хто не втратив віру у своє майбутнє і готовий його активно будувати у власній країні. На думку прагматиків і оптимістів, українському народові не залишається нічого іншого як розраховувати тільки на себе, на власний розум і працю своїх рук, сподіваючись, що настане такий день, коли молоді талановиті люди не втікатимуть за кордон у пошуках кращого життя, а старим одиноким пенсіонерам не доведеться збирати пляшки і випрошувати милостиню. Заради досягнення цих пріоритетів майбутні бакалаври і магістри готові багато і напружено працювати, вірячи, що колись «запануємо і ми, браття, у своїй сторонці…»


Гостро відчуваючи на собі недосконалість пануючих сьогодні в Україні соціально-економічних відносин, наші респонденти пропонують різні рецепти виходу з кризової ситуації. Ось лише деякі з них:


- Мрія українців про щасливе життя, захищене як соціально так і матеріально, здійсниться лише тоді, коли ми будемо жити за розумно написаними законами та суворо їх дотримуватися; коли рівність перед цими законами буде не вибіркова, а суцільна.


- На сьогоднішній день основною українською мрією можна вважати досягнення та стабілізацію гідного життєвого рівня людей. І лише після цього ми можемо розраховувати на розважливе та рівне ставлення інших країн до нашої, пишатися тим місцем, яке вона буде посідати серед найрозвинутіших країн світу.


- Інколи складається враження, що теперішня верхівка влади – всі як один – агенти ворожих розвідок, що заслані з диверсійними цілями, якщо судити по їхніх справах. Але все ж таки треба з оптимізмом дивитися в майбутнє, бо альтернативи в нас немає, і пам’ятати, що тільки разом ми зможемо здійснити нашу українську мрію.


- Справжньою мрією сучасного українця має стати повна відданість своїй державі. На деякий час забувши про власні фізичні задоволення, українці мають думати про розквіт своєї України. Адже молоду державу можна порівняти з маленькою дитиною, майбутнє якої залежить від того, настільки багато вкладено у її духовний і фізичний розвиток.


- Україна, щоб вижити, повинна бути українською у всіх можливих розуміннях цього слова. Потрібно навести лад у своїй хаті і державі, викинути геть весь непотріб, який заважає жити, на смітник історії. А вже після того дивитися, чи приєднуватися до когось, чи ні.


- Кожен українець має право голосу і разом ми сила. Але у багатьох громадян залишається страх перед владою ще з часів Радянського Союзу, і тому влада може помикати людьми як їй заманеться. Треба, щоб кожен це усвідомив і тоді ми збудуємо щасливу Україну.


- Ще одним кроком для втілення української мрії є вирішення проблеми стосовно впорядкування ієрархії професій за їх соціальною корисністю та необхідністю у суспільстві. Дуже велика кількість важливих професій залишається неоціненною у державі (лікарі, вчителі, наукові працівники, робітники соціальної сфери послуг та інші), і тому таким людям доводиться працювати не за покликанням, приносячи максимальну користь суспільству, а шукати іншої роботи, яка б дозволила забезпечити мінімальний життєвий рівень їх родини. А мрія кожної людини – якнайкраще реалізувати себе.


- Було б добре, якби більша частина наших співгромадян володіла українською мовою і це теж велика українська мрія.


- Мрію щоб кожен українець відчував себе частиною сонця, яке світить над Україною, частиною неба, яке дарує спокій, і частиною землі, яка дарує нам життя, радість і саме головне віру в краще, віру в те, що ми люди, які заслуговують бути щасливими в рідній країні
.

Підсумовуючи наведені тези, робимо висновок, що сучасна студентська аудиторія знає і розуміє актуальні проблеми нашого суспільства й пропонує свої сценарії їх вирішення. Впевненості у тому, що владна олігархічна еліта України дослухається до цих думок і пропозицій немає. Тому молоді люди повинні боротися за здійснення власних мрій, більш цілеспрямовано і активно втручатися в громадсько-політичне життя країни, самим іти у владу, щоб перетворити її на справжній інструмент волі народу. Лише за таких умов мрія як прагнення до вільного і щасливого майбутнього зможе перетворитися на реальну дійсність.

Джерела та література:
1. Грабовський С. Українська мрія: тріумфи та трагедії //Сучасність.- 1995.- № 3.- С.138.
2
. Толковый словарь русского языка под ред. Д.Н.Ушакова. – Т.ІІ. – М., 1938. – С. 206.
3
. Грабовський С. Там само. – С. 146.
4
. Вебер Макс. Протестантська етика і дух капіталізму. – К., 1994. – С.166–167.
5
. Грабовський С. Українська мрія: тріумфи та трагедії // Сучасність. – 1995. – №3. – С. 140.
6
. Надрага Василь. Як працевлаштувати «втрачене покоління»? // Дзеркало тижня. – 27 серпня 2011 р.
7
. Там само.

на початок сторінки

Назад к содержимому | Назад к главному меню Flag Counter