Правобережний гербівник, т.5 - Видавництво "Яніна", офіційний сайт

Перейти к контенту

Главное меню:

Правобережний гербівник, т.5

каталог > Books teka
 

Правобережний гербівник.
Т. 5: Легітимовані 1801–1803 рр. по Київській губернії роди герба Драґо-Сас.

Обсяг: 132 сторінки
Формат: 60х84/16 (160х205 мм),
Оправа:
тверда палітурка

ISBN
978-966-8545-61-0 (серія)
ISBN
978-617-604-019-4


 

Вартість: 00,00 грн.

 

Анотація


Категорія: "Генеалогія", "Демографія"

П’ятий том “Правобережного гербівника” присвячений родам герба Драґо-Сас, які були легітимовані на Київщині в 1801–1803 рр. Наведено повні тексти записів про легітимацію 42 родин (285 осіб) з родовідних книг дворян Київської губернії, що зберігаються в Державному архіві Київської області (м. Київ) та Російському державному історичному архіві (м. Санкт-Петербург). Проаналізовано структуру доказів благородного походження родин герба Драґо-Сас, а також їхню конфесійну приналежність.
Видання допоможе в біографічних та генеалогічних дослідженнях.

 
 

Від авторів

Чому Драґо-Саси?
Цей том “Правобережного гербівника” присвячений лише одному гербовому роду — Драґо Сасам, яких також часто називають просто Сасами. Точніше — йдеться про невеличку, зрештою, частинку джерел про різні роди герба Драґо Сас, яКких чимало збереглося в українських архівах. Більше того — це скромний фрагмент джерел про такі роди лише з Київської губернії початку XIX століття.
У будь кого може виникнути питання про мотиви авторів вступних статей й укладачів цілого тому щодо вибору для нього такої вузької теми. Вочевидь ці мотиви можна було б шукати в нашому зацікавленні власними родоводами. Проте прізвище відомого роду Кобилянських герба Сас відбилося на сторінках цієї книги лише завдяки її співукладачеві Андрію Кобилянському. Що ж стосується автора цих рядків, то серед його предків наразі, невідомі роди герба Драґо Сас.


Отже, особливо допитливим читачам слід повірити в мотиви, що далеко виходять за межі наших особистих, можна сказати — приватних зацікавлень. Їхньому поясненню і присвячений цей текст.
Одразу слід відзначити, що томи, присвячені окремим гербовим родам, передбачені програмою “Правобережного гербівника”. Разом з тим саме нащадки герба Драґо Сас фактично стали ініціаторами відродження шляхетського руху в сучасній Україні та становлять, наскільки нам відомо, єдине сконсолідоване гербове середовище в нашій країні. Зупинимося на фактах:
– з 2004 р. зусиллями п. Романа Гординського Федьковича і його родини в середині травня в ресторані “Сас” (Трускавець) відбувається традиційна зустріч нащадків родів герба Сас, що давно вже перетворилася de facto на з’їзд нащадків української шляхти, в якій беруть участь також громадяни інших країн, зокрема, Польщі (Анджей Березовський та інші), Білорусі, Литви;
– з кожним роком поволі зростають наукові напрацювання про історію Драґо Сасів, завдяки зусиллям багатьох учених, зокрема, історика Ігоря Смутка (Дрогобич);
– популяризація історії Драґо Сасів спирається на досить потужну базу, створену переважно численними книгами львівянина Михайла Терлецького;
– саме нащадки Драґо Сасів створили 2005 р. Товариство руської шляхти (ТОРУШ) — першу в Незалежній Україні шляхетську громадську організацію, що НЕ займається популярною зараз торгівлею князівськими, графськими, баронськими і дворянськими “титулами”, а натомість ОБ’ЄДНУЄ людей, зацікавлених справжньою історією своїх предків;
– 2007 р. в Трускавці було відзначено століття заснування (19 вересня 1907 р.) першої шляхетської громадської організації в Галичині та Україні (учасники брали участь в міжконфесійному молебні у Тустані, а також у зустрічі в згаданому “Сасі”; подія була висвітлена регіональними та центральними ЗМІ, зокрема, у випуску ТСН на каналі “1+1” в ефір вийшов сюжет тележурналіста Омеляна Ощудляка про історію шляхетського руху в Україні та відзначення його ювілею);
– ТОРУШ дав поштовх до заснування інших шляхетських організацій, зареєстрованих за подібним статутом у визначеному чинним законодавством України порядку.


Таким чином бачимо, що український шляхетський рух виростає переважно із середовища, утвореного нащадками Драґо Сасів, та що останні займають в ньому як за чисельністю, так і за рівнем активності, досить впливову позицію.
Разом з тим мусимо констатувати, що існує проблема усвідомлення нащадками Драґо Сасів справжнього масштабу свого минулого та сьогодення. Досить пригадати, що під час підготовки до відзначення столітнього ювілею заснування першої шляхетської організації, якою було “Товариство руської шляхти в Галичині“ , відбулася дискусія про масштаби ювілею. Галичани наполягали на тому, що йдеться про галицьке товариство, а отже, і святкування має бути суто місцевим, регіональним. Натомість наддніпрянці відстоювали позицію про загальноукраїнське значення цієї події. Фактично, остаточного компромісу так і не було знайдено. Перемога галицьких чи загальноукраїнських акцентів у кожному випадку залежала від особистих впливів кожного з учасників дискусії. Так, корекцію тексту біжучої стрічки (галицькі акценти були змінені на загальноукраїнські) у випуску ТСН здійснили Леся Сакада Островська і Євген Чернецький по телефону під час їхньої подорожі з відзначення ювілею.


Хоча в популярних книгах Михайла Терлецького і продемонстровано масштаб діяльності Драґо Сасів з Середньовіччя до нашого часу, проте в дослідженнях окремих родів досі все зводиться переважно до опису галицького буття однієї чи кількох гілок та їхніх нащадків, які вже в ХХ ст. опинилися в різних країнах та континентах . Натомість бракує публікацій, які б демонстрували, що вже в XVI–XVIII ст. Драґо Саси мешкали на всіх без виключення українських землях, відіграли та відіграють на них дуже помітку роль. Багато представників цих родів є світовими символами української культури.


Отже, вже щонайменше півтисячоліття Драґо Саси своїми родинними зв’язками, родовою і гербовою свідомістю є одними з багатьох українських об’єднавчих чинників. Внесок нащадків Драґо Сасів у відродження 1991 р. Незалежної України полягає не лише в жертовній боротьбі багатьох тисяч їхніх синів і дочок за нашу державність, за українську націю в ХХ столітті. Не менше, а можливо і більше значення мало те, що впродовж століть не лише в Галичині, а й на Берестейщині, Буковині, Волині, Закарпатті, Київщині, Підляшші, Поділлі, Полтавщині і Чернігівщині, в степах Причорномор’я та на Кубані вони усвідомлювали себе шляхтою герба Драґо Сас.
Саме тому цей том “Правобережного гербівника” присвячений саме Драґо Сасам. Наведені в ньому джерела виразно свідчать:
– що нащадки Драґо Сасів давним давно розселялися по українських землях;
– що вони мали свої родові архіви, в яких зберігалися часом дуже давні документи;
– що вони відстоювали свою соціальну позицію, а відтак дбали про збереження родової свідомості.
Документи також свідчать, що Драґо Саси вже 200–300 років тому належали до всіх традиційних для українських земель християнських конфесій, що не заважало їм зберігати свою родову ідентичність, таку важливу для нашої єдності.
Тому Драґо Саси.


 
 

на початок сторінки

 
 
Пошук на сайті
Назад к содержимому | Назад к главному меню Flag Counter